Всеукраїнський урок до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

 Червона армія лише готувалася брати Крим, а питання про депортацію вже вирішене. 
Чому? Тому, що радянській владі знадобилося знайти винних: 
 у здачі півострова у 1941-му, 
 в нездатності повернути його 1942-му,  
 в провалі партизанського руху в Криму тощо.  
 Реальною причиною цих невдач були тактичні помилки й прорахунки самого 
Сталіна як верховного головнокомандувача, проте винуватцями виявилося населення 
окупованого півострова. 
Кримським татарам закинули колабораціонізм дезертирство з лав Червоної армії, 
зраду, боротьбу проти партизанських загонів і навіть відторгнення Криму від СРСР (хоча 
від осені 1941-го він уже був відірваний від Радянського Союзу в результаті відступу 
Червоної армії).  
Звернімося, однак, до статистики. Тільки 10% кримських татар в той чи інший спосіб 
брали участь у боротьбі проти радянських партизан, а також перебували в складі військових 
або поліційних підрозділів. Відомо, що частина цих людей зголосилася на співпрацю не 
добровільно. У будь-якому випадку, до відповідальності варто було притягти конкретних 
осіб, проте звинувачення висунули всьому кримськотатарському народові. 

А щодо дезертирства і зради… Під час війни в лавах Червоної армії воювали понад 2 
300 офіцерів кримськотатарської національності, близько 30 000 рядових і сержантів. Шість 
представників цього народу – старшина Узеїр Абдураманов, полковник Фетіслям Абілов, 
підполковник Абдураїм Решидов, солдат Сеїтнафе Сеїтвелієв, капітан Абдель Тейфук, 
сержант Сеїт-Ібраїм Мусаєв – за проявлену мужність нагороджені званням Героя 
Радянського Союзу (найвища державна нагорода тих часів). Натомість полковник гвардії 
Рефат Османов, якому теж присвоїли це звання, відмовився одержувати золоту зірку Героя, 
дізнавшись, що його сім’ю депортували до Середньої Азії. Ще двоє – Джевдет Дерменджі 
та Нурі Джелілов – були представлені командуванням до звання Героя, але в Кремлі їхні 
документи завернули. 
Найвідомішим кримським татарином на Другій світовій війні став підполковник 
Амет-Хан Султан, якого двічі (!) нагородили золотою зіркою Героя Радянського Союзу. 
Він, до речі, послугував прототипом головного героя українського художнього фільму 
«Хайтарма» (реж. Ахтем Сеїтаблаєв, 2013 р.). 
Звичайно, хтось з кримських татар міг потрапити до німецького полону або утекти з 
війська додому, особливо коли Червона армія 1941-го залишала півострів – такі випадки 
траплялися і серед людей різних національностей, – але карати за це всіх?.. 
Отже, 8 квітня 1944 року Червона армія атакувала Крим.  
На територіях півострова, що поверталися під контроль СРСР, одразу «фільтрували» 
чоловіків призовного віку – всіх, хто не був колабораціоністом, забирали до Червоної армії. 
Станом на кінець квітня призвали 6941 кримського татарина, у перші тижні травня – ще 
близько 4000. Вони потрапили переважно до «стройбатів» (військових будівельних 
батальйонів). 
Звичайно, хтось з кримських татар міг потрапити до німецького полону або утекти з 
війська додому, особливо коли Червона армія 1941-го залишала півострів – такі випадки 
траплялися і серед людей різних національностей, – але карати за це всіх?.. 
Отже, 8 квітня 1944 року Червона армія атакувала Крим.  
На територіях півострова, що поверталися під контроль СРСР, одразу «фільтрували» 
чоловіків призовного віку – всіх, хто не був колабораціоністом, забирали до Червоної армії. 
Станом на кінець квітня призвали 6941 кримського татарина, у перші тижні травня – ще 
близько 4000. Вони потрапили переважно до «стройбатів» (військових будівельних 
батальйонів). 
Звичайно, хтось з кримських татар міг потрапити до німецького полону або утекти з 
війська додому, особливо коли Червона армія 1941-го залишала півострів – такі випадки 
траплялися і серед людей різних національностей, – але карати за це всіх?.. 
Отже, 8 квітня 1944 року Червона армія атакувала Крим.  
На територіях півострова, що поверталися під контроль СРСР, одразу «фільтрували» 
чоловіків призовного віку – всіх, хто не був колабораціоністом, забирали до Червоної армії. 
Станом на кінець квітня призвали 6941 кримського татарина, у перші тижні травня – ще 
близько 4000. Вони потрапили переважно до «стройбатів» (військових будівельних 
батальйонів). 
Натомість тих, кого рахували колабораціоністами – це майже 6000 осіб – держбезпека 
ув’язнила як «антирадянський елемент». Такими, згідно тогочасних документів з грифом 
«цілком таємно», вважали «агентів німецької розвідки», «членів мусульманських 
комітетів», «карателів», «зрадників Батьківщини», «добровольців», «зрадників і посіпак», 
«старшин і старост», «поліцейських», «пропагандистів», «перекладачів», «інших». 
Представники майже всіх згаданих категорій, крім хіба що «перекладачів» та «інших», 
– чоловіки. Отже, в кримськотатарських хатах після мобілізації та арештів, залишилися 
тільки жінки, діти й літні люди. Це важлива обставина, адже саме вони (а не «зрадники-
дезертири») потрапили під депортацію, детальний план якої остаточно затвердили в Москві 
13 квітня, коли наркоми внутрішніх справ і держбезпеки – Лаврентій Берія та Всеволод 
Меркулов – підписали спільний наказ №00419/00137 «О мероприятиях по очистке 
территории Крымской АССР от немецко-фашистских захватчиков». 

Щоб передчасно не розголошувати підлеглим справжні наміри, в наказі поставили 
завдання очистити Крим «від агентів шпигунських резидентур німецьких та румунських 
розвідувальних органів» – одразу й не здогадаєшся, про що йдеться. 
Територію півострова попередньо розділили на сім оперативних секторів. 
Командувати ними призначили двох генералів і трьох комісарів держбезпеки (відповідає 
військовому званню генерала), а також полковника і підполковника держбезпеки. 
Для проведення депортації вирішили перекинути до Криму 20 тис. вояків внутрішніх 
військ НКВС: три мотострілкові полки з Москви, стрілецькі полки з Кутаїсі та Нальчика, 
стрілецький батальйон з окремою снайперською ротою з Єревана, два стрілецькі 
батальйони з Ростова, два мотострілкові полки з Баку, два стрілецькі батальйони 
Українського округу внутрішніх військ. 
1 травня у частинах НКВС, призначених виконавцями депортації, почалася активна 
робота з особовим складом. Людей переконували, що кримські татари – дезертири, 
зрадники, учасники бандформувань тощо. Ідейна обробка тривала шість днів. А наприкінці 
оголосили таємний наказ вирушати до Криму, щоб звільнити півострів від «фашистських 
посіпак». 
 7 травня – ще тривали останні бої за Крим, а вже почалося перекидання військ НКВС 
на півострів і розміщення їх по гарнізонах. Це тривало чотири дні. Для місцевого населення 
приготували легенду. Мовляв, підрозділи після тяжких боїв прибули на відпочинок і 
поповнення, а також для тренувань у горах, адже невдовзі їм доведеться воювати в 
Карпатах. 
10 травня Берія надіслав Сталіну проєкт рішення Державного комітету оборони щодо 
виселення всіх кримських татар (за його припущеннями, 140-160 тис. людей). « Считаем 
необходимым – раселить крымських татар как спецпоселенцев в районах Узбецкой РСР для 
использованияя на роботах как в сельском хозяйстве – колхозах, совхозах, так и в 
промышленности и в строительстве». Запропонував розпочати операцію 20 чи 21 травня, а 
завершити до 1 червня. 
11 травня Сталін поставив підпис під постановою № 5859сс «О крымских татарах». 
Цей злочинний документ наказав «всех татар виселить из территории Крыма», затвердив 
терміни початку і завершення операції (20 травня – 1 червня). Передбачалося, що кожна 
сім’я зможе взяти з собою інвентар, посуд, продовольство в кількості до 500 кг. НКВС 
одержав з резервного фонду уряду 30 млн. рублів на проведення депортації. 
Тим часом підрозділи внутрішніх військ, які прибули до Криму нібито «на 
відпочинок», ретельно вивчали місцевість, приховані підходи до населених пунктів, стежки 
в горах, визначали маршрути вивезення людей вантажівками на вокзал або залізничну 
станцію. «Закріпляли» за взводами і ротами певні вулиці, квартали, будинки.  
12 травня Крим повністю повернувся під контроль СРСР. А за кілька днів, 16 чи 17 
травня, несподівано надійшов новий наказ Берії – починати у четвер 18-го на світанку, а 
завершити 20-го. Головна умова – несподіваність. Збирання речей має бути максимально 
коротким, тому замість 500 кг на сім’ю дозволив брати 20 кг на людину.  
18 травня на залізничні станції доставили 90 тис. осіб.  
19 травня кількість депортованих («спецконтингенту» мовою НКВС) збільшилася до 
165 515 осіб.  
20 травня о 16:00 все було закінчено. 
За даними НКВС, вивезли 67 ешелонами 180 014 людей. Якщо додати кількість 
мобілізованих до армії напередодні депортації, то виходить, що з Криму видалили 
щонайменше 191 044 кримських татар. 
Звіти в Кремль переконують, ніби операцію провели «на високому рівні дисципліни й 
організованості оперпрацівників» і «пригод під час операції не було». Справді? Наприклад, 
з «Підсумкової доповіді» керівників Судацької оперативної дільниці вимальовується інша 
картина. Капітан Таманін, начальник автоколони, яка везла депортованих на залізничну 
станцію, «самовільно допустив у нічний час простій машин в 1,5 км від селища Кутлак, де 
окремі водії цієї колони займалися мародерством і більшість пиячили. На вжиті проти них 
заходи з боку оперпрацівників і військових підрозділів чинили опір, а шофер Корнійчук 
стріляв бойовими патронами по наших бійцях». Подібних епізодів було чимало…