День Незалежності та День Державного Прапора України

24 серпня 1991 року Україна відновила державну незалежність, що стало
вінцем тривалого шляху Українського народу до свободи. Наша незалежність
оплачена дорогою ціною – великою кількістю життів тих, хто боровся за ідею
вільної України зі зброєю у руках і без неї, незліченною кількістю років
втраченої свободи тих, хто сидів за неї у таборах та в’язницях.
Наша незалежність і сьогодні оплачується життями наших захисників і
захисниць, які зупинили навалу і наближають перемогу над російським
агресором.
Мільйони українців споконвічно мріяли про власну суверенну державу й
творили, і зберігали все те, що зараз є надбанням української культури.
Проголошення незалежності України у 1991 року відіграло
вирішальну роль у розвалі СРСР й остаточній ліквідації комуністичної
тоталітарної імперії.
Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і
народів Європи
Сьогодні незалежність України - головна перешкода для російського
імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути
Україну і розділити Європу на сфери впливу.
Незалежність для українців – це передусім нові можливості та
торжество прав людини. Це змога дихати на повні груди повітрям свободи
після століть неволі, коли ми жили за чужими правилами у несправедливості та репресіях, брали участь у чужих війнах. Тепер майбутнє країни – в руках
кожного з нас.
Прагнення до свободи і чутливість до несправедливості – визначальні
риси українців. Це давало нам наснагу і сили залишатися собою в часи
бездержавності. Здобуття незалежності для творення власного майбутнього –
найвищий вияв свободи нашого народу.
Розпад СРСР у 1991 році став шоком для частини російських еліт та
російських обивателів, що продовжували марити імперською величчю. Їхньою
мрією і сьогодні є відновлення імперії. А без України Росія не може бути
імперією. Тому поглинання України, її матеріальних та людських ресурсів –
одна з ключових передумов розгортання російського імперського проєкту.
Із відновленням незалежності боротьба за державність не
припинилася. Ми продовжуємо захищати свою свободу від російського
агресора, адже пам’ятаємо, що окупація та роки бездержавності в ХХ столітті
коштували нашому народу надто дорого. Внаслідок Голодомору, Голокосту,
державного терору, депортацій та воєн загинули мільйони українців. Тому за
жодних обставин ми не маємо допустити повторення подібного лиха.
Вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське
суспільство та потужні збройні сили – це той фундамент, що захищає права
людини та гарантує всім українцям гідне майбутнє.
30 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як
держава, здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу та
гідність, захищати свій суверенітет і територіальну цілісність. Нам вдалося
побудувати толерантне суспільство, в якому знаходять спільну мову та взаємну
повагу різні етнічні, релігійні, соціальні групи. І, головне, громадяни України
готові одностайно зі зброєю у руках захищати незалежність власної держави.
Незалежність України – маяк свободи. Відновлення незалежності
України у 1991 році привело до розвалу тюрми народів Радянського союзу.
Впродовж усіх трьох десятиліть незалежності Україна залишалась, попри усі
труднощі і негаразди, прикладом життєздатності демократичних інститутів на
пострадянському просторі, альтернативою авторитаризму і диктатурі, що
утвердився у більшості пострадянських держав. Сьогодні перемога України у
війні із Росією відкриє шлях до свободи і демократичного розвитку народам
Російської федерації, а також зміцнить демократичні устрої Європи і світу.
У 1991-му Україна виборола право на самостійність, але з того часу їй
доводиться відстоювати і втілювати незалежність на практиці. Після
проголошення історичного Акта ми ще тривалий час чинили опір спробам
накинути нам нове ярмо під вивісками СНД, Євразійський та Митний союзи,
боролися за створення власної армії і флоту, відстоювали наш український
Крим та Севастополь.
Москва постійно випробовувала нашу незалежність на міцність. Коли ж
прийшло усвідомлення, що “гібридні” методи боротьби безсилі, Путін зважився
на повномасштабну війну.
Незалежність – як повітря. Його не помічаєш, але без нього не можеш
жити. Росія тимчасово окупувала 20% української території, “перекривши
кисень” її мешканцям.
На загарбані нею землі імперія принесла з епохи бездержавності старі
практики нищення українства: випалену землю і мародерство, фільтраційні та
концентраційні табори, позбавлення власності і депортації, вбивства і
катування, русифікацію та деукраїнізацію, фейкові референдуми і цинічну
пропаганду. Словом, за півроку Росія відтворила всі жахи ХХ століття.
Шлях становлення незалежності ми маємо пройти до кінця, завершити
розпочате в 1991-му. Мусимо остаточно визволити всі окуповані території та
зруйнувати імперію – тюрму народів.
Ми прагнемо такого ж мирного сусідства з невеликими національними і
демократичними країнами на сході, яке вже маємо на заході. Тільки тоді
Україна і вся Європа почуватимуться в безпеці.
Нескорена незалежна Україна – маяк свободи для поневолених народів
Росії, новий імпульс для європейського духу єднання і солідарності.
Про День Державного Прапора України
На вшанування багатовікової історії українського державотворення,
державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги
громадян до державних символів Указом Президента України від 23 серпня
2004 року № 987 встановлено День Державного Прапора України, який
відзначається щорічно 23 серпня. Державний Прапор є одним із державних
символів країни, відбиває національні традиції, ідентифікуючи певну
територію.
Ще до християнізації Русі жовто-блакитні барви символізували Київську
Державу. Майже всі герби міст Київщини й України обрамлялися жовтоблакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори
Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою
фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних
кольорів відбулося під час європейської “весни народів”. Уперше такий прапор
замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в
національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят
у Галичині, Буковині та Закарпатті.
На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905–1907 років.
Із падінням царату ті барви були вже загальновизнаною українською
символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-
тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а
29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою
колоною під національними прапорами.
31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили
український прапор і виконали “Ще не вмерла Україна”. 1 квітня в Києві з
ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація, на якій
тисячі солдат-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з
написами: “Вільна Україна”, “Вічна пам’ять борцям за волю”, “Війна до
перемоги”. У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її
межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917-го
під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ – полк імені
гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського
флоту підняла українські прапори. Вперше – на есмінці “Завидний” з ініціативи
керівника української ради корабля Івана Прокоповича.
Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про
флот УНР. 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі,
підняли українські прапори. Флагманський корабель “Георгій Побідоносець”
подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом.
За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі
формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий
прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна
Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної
республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався
прапор у синьо-жовтих барвах.
Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий.
На Підкарпатській Русі, яка увійшла до Чехословаччини, 20 березня 1920
року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор. У 1934-му чехословацька влада
заборонила використовувати його. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської
України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.
Українська військова організація та її наступниця Організація українських
націоналістів також використовували національний прапор. Скажімо, в
листопаді 1928 року українські активісти вивісили його із написом “УВО” до
10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра. На початку
1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: “Під синьо-жовтим прапором
свободи з’єднаєм весь великий нарід свій”. У квітні 1941-го Другий великий
збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним
українським прапором.
У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного
визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести
український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту
народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів
синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та
Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий
резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу “Більшовик”, що
зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9
місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів
суворого режиму.
22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із
вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989-го у
Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв
Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в
Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3
квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською
міською радою.
4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над
Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України
затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини
до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням
національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та
сьогодення